Лідії Іванівні Сівак, волонтерці т. зв. АТО і ООС
Невтомна наша трудівниця –
Ця жінка, мати, волонтер,
На схід з початку війни мчиться
Вже сьомий рік - і дотепер.
Забула, що значить підбори
І навести як макіяж,
Вечірнє платтячко в узори
Змінила враз на камуфляж.
Вже сивина вплелася в коси
Та зморшки в кутиках очей,
І вітер висушив всі сльози
З доріг недоспаних ночей.
Тепер - лише плита й дороги...
Бійці для неї - як сини.
З військових буднів всі тривоги...
Відомі лише їй вони.
І не спиняє дощ, ні спека,
Ані зимовий сніговій,
Усі здолає небезпеки,
Лише б добратись до синів.
Лише б побачити синочків.
Та іскри радості в очах
Від тих малюнків на листочках,
Що дітки слали у листах.
На тих малюнках – небо світле
Й колосся житнє у полях.
Це найдорожчий скарб у світі,
Це оберіг їх у боях.
І дякують своїй матусі
Усі бійці за ці листи –
Відважній жінцію Відчайдухам
Змогла підтримку привезти.
Дякую! Саме перемога і закінчення війни поверне цю волонтерку до повсяденних справ. Вже сьомий рік в дорогах... не спиняється.. Їй вже пора присвоїти
звання - Героя України.