«Мене ізмалку люблять всі дерева…»
Ліна Костенко
Мене ізмалку люблять всі дерева,
я з ними із одного починав.
Раніш росток і прутик металевий,
і перша проба самостійних прав.
Заледве височіти впала доля –
роздався квіт, і зерня, що за ним.
І ніби все котилося поволі,
а вже до сонця ближче молодим.
Тепер ми зустрічаємося рідко –
дерева все частіше серед стін.
Об’єднує одне нас – образ квітки,
і той приходить завжди навздогін.
