Дивляться в світ вікна осиротілої хати,
Як же то довго тут уже ніхто не живе.
Залишили давно цей світ батько і мати,
Тільки бузок пусту оселю ще стереже.
Сумно вдивляються в світ вікна старої хати
І по склі стікає осиротіла сльоза.
-Скільки ж то ще довгих літ ми маємо прождати
Щоб найрідніша жива душа в дім наш зайшла?
-Не сумуй ти мого дитинства рідна домівко,
Я до тебе з світів незабаром повернусь.
Іржавим ключем відкрию скрипучі двері, 2рази.
Та перед образом за батьків своїх помолюсь.
Витру тряпкою заплакані твої очі,
Білою фарбою старі рами освіжу.
Сяду відпочити від приємної втоми,
І аромат бузковий на повні груди вдихну.
Дивляться в світ вікна осиротілої хати,
Як же то давно тут уже ніхто не живе.
Тільки фіолетовий бузок розквітає 2 рази.
І стару дерев"яну будівлю стереже...
Поч. 3.17
Цвіте бузок біля моєї хати
Ніжним ароматом тішить мене.
І заставляє завжди пригадати 2 рази.
Ту мить коли вперше зустрів я тебе.
Весна тоді пишним квітом буяла,
Сніжно біло біліли сади навкруги.
Ти ніжно мою руку в свою взяла
І сказала:- Будемо разом завжди...
Скільки років пройшло уже багато
І ми побіліли, як цей бузкови цвіт
Та біля бузку любимо постояти, 2 рази.
Бо з молодості передає нам привіт.
Молодість ти наша. Юність ти наша.
Як далеко від нас ти відійшла
Тільки своїм ніжним бузковим цвітом,
З минулого привіт ще передала.
Росте бузок біля моєї хати,
А як і в юності пишно цвіте.
І ніжним весняним ароматом 2 рази.
Завжди на спогади мене наверне...
Щиро Вам вдячний! У нас в селі понад 70 хат пустують
Чудова душевна лірика! 
