А на зажурених очах вуаль... Лиш усмішка моя – нестримна сила, Яка розтоплює серця, які, як сталь, Знаходить в чорному лиш біле. Багаття догоряє, теплий дим Заповнює це запашне повітря. Великий світ спустошених картин, Червоні розвиває крила вітер.
ID: 772056 Рубрика: Поезія, Філософська лірика дата надходження: 18.01.2018 19:17:23 © дата внесення змiн: 18.01.2018 19:17:23 автор: Тетяна Глінчук (Ващук)
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie