І Соломон і Суламіф!
й свята любов, що вас взивала!
Пісня пісень...
Мабуть, моє й Її начало
ще спочивало. Та ви ж – й т а м
в винограднику живі!..
Мучусь від щастя... й ворогом
щоноченьки караюсь.
О ти! Взивало!..
О Суламіф! і нащо ти так обіймала!?..
Що розбудилося усесвяте Начало!!
А Глянуло!!..
моя би пісня спочивала...
мов вся історія!
Як зі струмка –
живлющеє лекало:
Кого б моя любов
так налякала!?
Нагла – нагально!..
І сплять. І спали б так сади...
І кози виноградника з’їдали б...
щось трепетало б...
Мене ж – їдять!
Їдять мене!
захованеє дихання –
чи що? – шукають...
...Аж Миколай, в азалії взяв
у раї...
щасливі губи ви мої,
щасливе серденько моє...
Який на-а-аскрізний
то глагол –
і моє серце – і мене
все цілувало!
і дихало – і трепетало –
й обнімало:
це музика! –
вся жива Музика й Любов!!
доторком грала – і
торканням цілувала!..
Тут на землі щасливці виноградний пагін
об’їдали!
на виноград, – будь.
А дихання Твоє
на глибині манило:
все в глибину щезало б...
Ба, й дихання в небес лозі
ховала..
от це Начало!
15.12.2007
