У всесвіті вертеп, химерна гра...
Розвісивши чудес чарівну в’язку,
Зітхає липа, знає – вже пора,
Вже кожен день, як гном – маленька казка.
Знов над туманом гуси пролетять,
І можеш Нострадамусом не бути:
На крилах – надосіння благодать,
Та цей політ вже більше не вернути.
Зааккакнебекайзять небеса,
Волога тиша таємничо ляже,
Заварить чай з осінніх слів краса,
Та Нільсу вже нічого не розкаже…
