Танцює дощ півдоби,
Та я не збагну, що саме.
Сміливо тишу дробить
Тонесенькими ногами.
Як тисяча бісенят,
Стриба, кип’ятить калюжі.
А я іду навмання
Крізь нього й твоє бездушшя.
Шулікою у думках
Метається слово «досить»...
Щось котиться по щоках –
Чи з неба вода, чи сльози?
Злітає з губ: «Не прощу!..»
Образа мучить кігтяста.
І кожна крапля дощу
На серце мітить упасти.
