Заколисана тиша вітрами
Дивно впала в густий очерет.
Блискотять, мов підводні корали,
Зорі в річці, аж заздрість бере.
А вони, мов улюбленці долі,
Воду святять своїм серебром.
Очерет їм поставив кордони,
Миє зірці холодне ребро.
А вона вигинається, скаче,
Мабуть, лоскіт їй не до душі.
Поспішає до качечки качур,
Тож гойдають зорю вже брижі.
Ніч зірками все русло вкрила,
Заглядає в густий очерет,
Де качині зустрілися крила…
Сірий ранок ті зорі збере.
24.06.13
Ганна Верес
