На зрошене вранішнє небо
Нашию проміння цілунків ;
Той день, що почався із тебе -
Найкращий з усіх подарунків !
Розкавилось наше світання,
Від дотику рук стрепенулось ...
-Мій милий, єдиний, коханий ...-
Із кожним ковтком відгукнулось ...
Ми - крила одноï пташини,
Ми - блискавка з громом у парі,
Одної веселки частини,
Романс на циганській гітарі ...
Розкинутий ранок співає,
Торкається вікон рукою...
І кращоï миті немає,
Як миті удвох із тобою ...
Коли ж бо проміння сіяє
І кавою пахне у ліжку,
Рум’яниться личко й співає,
Душа вишиває маніжку.
Кохана, з тобою у парі,
Ми будемо в щасті горіти,
Твої намагнічені чари,
Довіку нам мають світити…
Від красоти – "в зобу дыханье сперло"!
Стільки ніжності, чарівності, закоханості і тепла в цих словах – браво! Браво! Браво!
Отак би на все життя! За-ча-ру-ва-ли!!!
Приємно знову доторкнутися до цього прекрасного вірша! 
Гарно Ви зазвучали з Любцею на два голоси! 
Інтригуюче... для співавторки! 
