ти, той, хто вічно шукає двері, хто вічно сипле собі на голову попіл, най би ти раз зупинився.
ти дивився навколо? навіщо шукати двері там, де й стін насправді не було ніколи.
де були твої очі? хто закрив їх? чи може ніхто... чи може ти й не розтуляв їх ніколи, так і був з народження самосліпим...
пора вийти на сцену, пора зарядити рушницю і палити в повітря хоча б пустими гільзами, пора палити папір, який збереже тільки частину, але такої великої людської спадщини.
най би що казав великий Камю, але ти не Сізіф. ти навіть не його подоба.
усі твої справи, усі саме твої погляди - не є марнота.
від повороту ключа в замковій щілині, від одного подуву вітру, від одного кроку може змінитися все.
аби ж ти тільки ступав, аби ж ти тільки йшов, аби ж тобі менше страху...
аби ж ти тільки відкрив очі, відкрив вуха і захотів
побачити і почути світ.
аби ти побачив ці мільйони людських доріг.
аби тобі волі, щоб не боятися обрати хоча б одну з них.
