Десь в кронах кленових, у височині,
Крізь зелень численних канадських гербів,
Просвічують промені, грають на пні,
Ух! Нерукотворні - я в захваті млів...
Вночі з дискотеки хитався- приповз,
Вогнів там удосталь було - все гуло.
Та сонячним сквером йдучи нього повз,
Фламенко супроти гри сонця - село!
Уже і дрімаю, розморений вкрай,
А клени хитаються ритмом вітрів,
Забрів у долину, промінчика - зай,
В долоню схопив, аж присів - не стерпів!
Оце тобі ранок! Оце так весна!
Жалкую - дівчину ж додому одвів,
Прокинеться, мабуть, не скоро вона,
Дізнається, скільки я сонць наловив.
Душа молитовно благає одне,
Щоб довше гасав - толочив цю долину,
З грудей щось вигукую, щоб голосне,
В обійми жорсткі стовбурів любо лину.
Урешт занемігши, впав навзнак в траву,
Танцюють - радіють зайці по мені,
Мураха як вжалить - тоді й оживу,
Недовго чекав - гей, руді, не гризіть мене, ні,
Бо не розберу, чи це в щасті я, а чи у сні?..
Та біжу вже, біжу, і несу на собі, і мурах трохи ( все не струшу),
І проміннячка ці чарівні ...
15.03.04р.
ID:
44736
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.11.2007 22:12:25
© дата внесення змiн: 01.11.2007 22:12:25
автор: Микола Шевченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
