Вечірнє небо смутком огортає,
нестерпний біль знов темрява несе.
Немов примара, місяць виповзає,
охоплюючи поглядом усе.
Відчуваю дивну прохолоду,
наче поряд є щось не живе.
Та підсвідомо я вже знаю...
близьке майбутнє це моє.
Життя згасає швидко, й безупинно.
Останній подих, серця стук...і все.
Вона вже тут...її я відчуваю...
з собою забуття вона несе.
