Я бачила як ніч прибила зорі
Цв"яхами гір до небополотна.
Ногами стала на стрункі тополі,
І розгойдала майже півсела.
І сміхом залила весілля в хаті,
А наречену вивела надвір.
Тепер у неї родичі багаті,
Та щастя ти не матимеш,повір.
Бо вийшла ти за нелюба дівчино,
І гроші в душу щастя не вкладуть.
Ой зупинися,зупинись хвилино,
Нехай думки в кохання приведуть.
Як ти ходила з тим,кого кохала,
Та продала кохання знов своє.
Як ніч ті цв"яхи в серце повпинала,
Її душа до іншого іде.
Як він колись для неї на тополю
Ставав і цв"яхи ніченьці подав.
Як він колись молив за неї долю,
Як зорі всі для неї позбирав.
Як він для неї взимку рубав річку,
Бо вона в ній побачила зорю.
Як він купив ту золотую стрічку,
Як руки цілував,щоби сумну
Її лише ніколи не побачить.
Як ноги цілував і обнімав.
Як говорив,що все зможе пробачить,
І про весілля хлопець майже знав.
І скинула вінок,і снігом білим
До нього боса йшла через село.
Бо була досі ще йому превірна.
Лише без нього щастя не було.
Так задивилась нічка на дівчину,
Що зорі всі попадали як сніг.
А я у цю прекрасную хвилину
Зібрала зорі із усіх доріг.
І кинула їх в небо я руками,
Цв"яхи зібрала,щоби посадить.
Тополі виростатимуть з роками,
Моя рука і досі ще болить.
Бо зорі ті гарячі як вугілля,
Важкі,важкі,та кинути змогла.
Гуляло аж до ранку те весілля,
Де наречена вчора ще втекла.
Казково!"Як він для неї взимку рубав річку,
Оце я розумію любоф,романтика, логічне бозумство... 
