В людини на плечі сидять ,
Два ангели , які мовчать,
Та через зорі, погляд їх,
Колише думку , майже всіх.
Один біленький і святий,
Уявлю , що він золотий
І нИтками плете мораль,
Про мрії , що ведуть у рай.
А чорний ангел - це вже щось,
Йому багато раз вдалось,
Вселити жадність в нас і злість,
А біле , що в душі поїсть.
Мережево своє в житті,
Плетемо...Кольори лиш ті,
Які діяннями сплелись,
У долі різнії звелись
Щоб злагода була у нас,
Ми вибираєм той окрас,
Що називаєм: віра і любов,
Та чорне все ж приходить знов.
І той малюнок, що в душі,
В обличчі - контури усі,
А темне тільки навкруги,
Тіснить...Загинем від нудьги.
