День,як день, та вже його немає,
Він, ніби полум`я, швидко догорів.
Наступний буде, ніхто його не знає,
Він загадковим залишитись зумів.
Жовтневий вітер сумом повіває,
Струмок дорожній викрадач листків.
Місяць туман до дна вже доїдає,
А ти заплановане втілити зумів?
День за днем, година за годиною,
Усе мандрує, крутиться, летить.
А я просто хочу залишатися Людиною,
Коли на чай прийде остання мить!
Життя без цілі - кажуть не життя,
І кожну ніч мудрую над одним:
«Свої зупинки повинно мати буття,
Чи їхати поки не закінчиться бензин?»
Мої питання чомусь риторичні,
Загадковість свою не збагнути.
І ніби справи усі стали звичні,
І як завжди - невідомі маршрути!
