Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Любов Вакуленко: Д О Л Я - ВІРШ |
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Валентин Бут, 01.04.2012 - 13:46
Чого це мила ОктябринаНемов маленькая дитина За тою долею іде?! Візьми її міцніш за руку, Оту свавільну злую с... І поведи її сама - Та покажи як треба жити, Хай знає - світ цей,- щоб любити. Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так їй і треба, хай знає... Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та що в неї вже вірити, залишилось прийняти її такою, як вона є... Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо. Всегда рада землякам.
євген уткін, 08.01.2012 - 11:56
Читаю Вашого вірша І від цих простий, теплих і зрозумілих слів так тепло і щемко на серці. Читаю знову і знову, а слова самі лягають у рядки.Куди ж недоля все веде Шановну нашу Октябрину, За руку мов малу дитину? А де ж ти доле щасна,де? Вона крізь терни й болота Тебе шукає безупину Та все чекає ту хвилину Коли до неї завіта Жадана і прекрасна мить. Вже й шлях вкриває падолистом Й літа роками мов намистом, Та й осінь рання шелестить. А їй так хочеться пожить Щасливою, тож серцем лине, До тебе доле Октябрина, Щоб мріяти, кохать, любить. Тож не барись, звільни від мук, Не відмовляйся ти від неї, Від безталанної своєї. Прилинь до ніжних її рук. Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Євгене.Поети насправді чарівники. Завжди мріяла почути вірш, присвячений тільки мені, і ось доля вже подарувала мені його... Отже, надія ще не вмерла... Спасибі вам ще раз сердечне. Леся Геник, 08.01.2012 - 11:47
Не буває пізно - поки ми живемо...Треба відкрити серце для нового щастя... і воно ОБОВ"ЯЗКОВО ПРИЙДЕ!!!! ********** Щиро бажаю Вам великого того щастя!!! Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.Коли так щиро бажають, то може й справді... Леся Геник, 08.01.2012 - 11:19
Пройняло Вашими словами...Навіть... народився експромт... Ним постараюсь розважити долю сумнооку... *** Впустити в серце промінь світла! І хай летить сторчма печаль! Нехай зметуть сріблясті мітли Між зір весь сум і всю печаль... І вітер - лагідний бешкетник, Під ручку долю і - в поля! Збирати радості букети, Стелити їх до ніг життя! Іскритися теплом на вікнах Ранкових мрій... Солодких уст Торкатись посмішками ніжно... І геть позаду тихий хруст Печальних тіней сірооких... Впустити радість до очей! І задрібочуть чуда кроки... Вкладеться щастя на плече... (8.1.12) ********* Дякую Вам... Неділі Вам вдалої... Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово, коли чиїсь вірші надихають і з цього щось народжуеться так стрімко, що навіть не встигаєш записувати. Ваш експромпт просто чудовий.Та вже надто запізно. Ніхто не "задрібоче" і не "вкладеться щастя на плече". Ось вона яка жорстока доля... Велике спасибі вам. Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Рада, що Вам сподобалось...
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо Инна, будем жить... |
|
|
||||||||||||||||||||||||||