Як жаль, що доля нас веде
За руку, мов малу дитину.
Моє кохання, щастя - де?
Доля - вперед і безупину.
Крізь хащі, терни й болота.
Як боляче здаватись долі.
Минає осінь золота,
А я все плачу у неволі.
І сніг вже кригою в лице,
І вітер хоче зупинити.
Нащо мені болить все це,
Коли я просто хочу жити?
Я відпускаю її з рук,
Я відмовляюся від неї,
Від безталанної своєї,
Від долі... і від її мук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301703
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2011
автор: Любов Вакуленко