Дійові особи: Ведучий, шофер, дружина шофера, син, незнайомець, дружина незнайомця, лікар, рекетир,бізнесмен,далекобійник, водій автобуса,
автор.
Ведучий:
Шукає місяць золотим промінням,
Де плаче сич у плетиві озер…
Та раптом на шляху…
(вчувається потужне гудіння автомобіля)
В далекий рейс то вирушив шофер.
На фоні: тихо звучить мелодія «Пісні шофера»
Ведучий:
Співає пісню з шинами дорога,
Біжить назустріч поцілунок фар,
Обіч шляху, немов би осторога,
Стоять тополі тінню яничар.
Блищить асфальт на випуклій дорозі,
Химерним світлом очі усипля.
А перед ним – кохана на порозі,
В щасливу путь його благословля.
(На фоні: тривожна мелодія)
Струнка статура, ніжно-сині очі,
А на руках – первісток-немовля:
Шоферська доля вийшла серед ночі,
Своє кохання Небу довіря.
Дружина шофера:
(На фоні:грає тривожно скрипка)
Могутнє Небо і зоря-сестрице,
Даруйте щастя милому в дорогу.
Місток-веселка, літня громовице –
Прийдіть і ви йому на допомогу.
Мій ясний місяцю, золотавим рогом
Будь ласка, розгони над ним біду,
І покажи безпечнішу дорогу.
Я з сином теж слідом за ним піду.
Шановна доле, будь же милосердна:
Моє кохання шляхом проведи.
Нехай біда велика, як Говерла –
Ти відведи дорогу від біди.
(Пауза: віє вітер, гримить громовиця)
Ведучий:
Зоря нова з веселки тче серпанок,
Нахнюпив місяць ріг за небосхил.
Пташиний спів народжує світанок,
Немов дитя від сонячних світил.
Шофер:
Ось вже й ранок надворі, світає.
А до цілі – о-го-го, скільки йти!
Що там мила моя, спочиває?
Уві сні бачить інші світи?
Ведучий:
(На фоні: монотонний гул потужного мотору, шелест коліс)
Гуде мотор,шурчать колеса,
Долають битий манівець.
І вже ген-ген, за жовтим плесом,
З’явивсь маленький хутірець.
Старі побілені хатини,
Рожеві квіти, критий тік…
(Пауза:вищать гальма)
І раптом прямо під колеса,
Немов би з неба, чоловік.
Незнайомець:
(У розпачі)
Спасіть, спасіть мою дружину,
Не дайте їй життя згубити!
Для неї цінна і хвилина –
Вона намірилась родити!
А до лікарні – сорок верст,
Нема швидкої допомоги.
Мені ж дісталось тяжкий «хрест»
Нести сім гонів* до дороги.
Шофер:
(З сарказмом)
Ти що, з «психушки» вчора втік,
Чи блекоти за ніч об’ївся?
Лікарня зовсім в інший бік!
(тихо до себе)
Навіщо я тут зупинився?
*Гони – міра довжини. Великі гони – 120 сажнів, середні – 80, малі – 40 (сажень – 2,13м.).
Ведучий:
(На фоні:плаче скрипка)
І муж заплакав, як дитя,
Присівши на підніжку.
Аж ось й дружина ковиля,
З сусіднього обніжку*.
Дружина незнайомця:
(Радісно, збуджено. На фоні:радісна мелодія надії)
Поїдемо в лікарню?
На травці відпочила.
Твоє ж бо піклування
Дало снаги і сили.
(Пауза: заніміла, побачивши засмученого чоловіка)
Чому ж тоді ти плачеш,
Немов зустрів тут горе?
Шофер:
(шепоче про себе)
Спасибі, що не бачиш,
Моя кохана доле.
.
(Звертається до подружжя)
Ну що ж, сідайте, бо вже час.
За ніч в дорозі так стомився!
(Тихо незнайомцю, щоб не почула дружина)
Пробач, земляче, за відказ.
Ти молодець, не розгубився!
Ведучий:
(Зустрічаючи новий день, ніжно звучить флейта)
Вже новий день, співає перепілка,
Дзвенить коса в натруджених руках.
Вітає вслід їм горобина гілка,
Яка зросла тут на семи вітрах.
Дружина незнайомця:
(Мляво, крізь сльози)
Розбитий шлях, тому мене марудить…
(До себе)
Яка нестримна і нестерпна біль!
Шофер похмурий, він мене осудить…
Скоріше б до лікарні і в постіль!
*Обніжок – неорана смуга землі поміж городами
Шофер:
(Ніжно)
Це ж не асфальт, а ґрунтові дороги.
Спішу, рідненька, а ями об’їжджаю.
Щоб не приймати на шляху пологи,
Тримайся, жіночко, тебе благаю!
Кріпися, мила, бачу вже будівлі.
Там на околиці стоїть лікарня.
(Сплутались думки)
Та ще ж далеко їхати до цілі…
А породілля, немов квітка, гарна!
Ведучий:
Змотались гони на колеса,
І за бортом – прийомний вже покій.
А шофер, залишивши адресу,
Зупинився тут же на постій.
Пауза: на фоні – звуки літньої ночі)
І ось заморена рука
Порозумілась з подушками.
А ніч липнева, гомінка,
П’янить любистком і пташками.
Шофер:
(Ві сні. На фоні: грає легка музика)
Можливо сон, чи наяву:
Під вербами – кохана!
На хвилях часу я пливу –
Вона ж зника в тумані…
Кохана ладо, зачекай!
А хвилі сон гойдають…
І вже казковий,вербний край
Від мене закривають.
Ведучий:
(Пауза: тиша)
Складає ніч зірками візерунки,
Купає місяць роги уві млі…
Та, раптом, що це?
(Хтось стукає у вікно)
Відбиток тіні темний на стіні…
Незнайомець:
(Радісно, збуджено)
Та годі спати, друже-лежебоко!
Розділим радість. Тож вставай негайно!
Родились син і донька синьоока!
На твою честь, назвемо його Михайлом.
Шофер:
(Урочисто)
Такої честі ще в житті не мав…
Благаю долю, щоб така й для сина:
Чиєсь ім’я вкрашає пароплав,
Ім’я ж моє в світ понесе ЛЮДИНА.
Ведучий:
(На фоні:стривожена мелодія)
Та щастя й радість, мов дівочі плечі –
Здригаються від сміху і плачу.
В лікарні біганина: « КРОВОТЕЧА!
Спаси, Всевишній, жіночку оцю!»
Лікар:
(Розгублено)
А що я зможу в тихій глухомані?
У неї ж кров, якої в нас катма!
(Крізь сльози)
Така красуня, а в тяжкому стані…
(Грубо)
Шукайте донора!
(В розпачі)
А донора нема…
Шофер:
(Спокійно)
Беріть у мене – така ж бо.
(З натиском) Не отрута!
Тільки спасіть цю маму двох дітей.
(тихо сам для себе)
Мені ж наукою це буде і покута,
Що не хотів везти до цих дверей.
Ведучий:
Так поріднились зовсім незнайомі,
Навік в родинах – буде кров одна!
Тепер й колись, як приведуть онуків,
За рід щасливий питимуть до дна.
(Пауза: звучать ніжні, щасливі мелодії, дзвін повних келихів).
Ведучий:
Шепоче знову під авто дорога,
Липневий вітер викрадає шум.
А за вікном – річки, озера, плеса
Своїм буттям ятрять на серці сум.
Шофер:
(Задумливо, ніжно)
Чарівна ладо, ладушко, кохана!
Де б я не був – до тебе серце лине.
Моя троянда, любисток. Єдина і жадана!
Я мчусь до тебе. Не підвела б машина.
Дружина шофера:
(З далини)
Стану я краплиною роси,
Придивись – в кришталю сині очі.
Ти мене крізь бурі пронеси –
Остуджу тебе в обіймах ночі.
Стану я пелюстками жоржин –
Знайдеш їх у відблисках пожеж.
Проведу путівцями стежин –
За строкатими хмаринками простеж.
Холодно в кабіні – я віддам тепло,
Стукіт серця виллю по краплині.
А все прекрасне, що в тобі зросло,
Заповім навіки твоїй дитині.
Ведучий:
Пливе дорога в гойдалці дощу,
Цупкі тумани виїдають очі,
Химерно пухнуть збочені кущі,
Танцюють танго горобині ночі.
Колеса знову крутять кілометри,
Від дому вже, немов би до Стожар.
На автостраді, в білім светрі,
З’явився силует у світі фар.
(Пауза: скрегіт гальм)
Колега шофера:
(З мольбою)
Колего, друг, земляк, допоможи:
З канави тросом витягни машину.
Заснув, дорога мокра, чи брижі…
Можливо, винні в цьому «лисі» шини.
Шофер:
Ну, звісно ж, без питань, допоможу –
Від кого нам чекати допомоги?
В шоферськім «братстві» я давно служу,
На милість не чекаю від дороги.
Ведучий:
(На фоні:гроза, шумить дощ)
Стоїть на трасі пригнічений КамАЗ,
Чекає висновків своєї долі.
«Стосильний» в рейсах виручав не раз,
Тепер скорився господарській волі.
КамАЗ:
Чомусь мотор «забарахлив»…
А сором очі й дух тамує,
Що все ж погодивсь на «буксир»…
Господар в місті підлікує!
Колега-шофер:
Давай же, друже, твою руку,
Хай траса зна твої сліди!
Тобі ж – спасибі за науку,
Й за те, що виручив з біди.
Шофер:
(На фоні: мелодія «Пісні шофера»
Ми – найщасливіші у світі,
Шоферське «братство» - не на мить!
В любій біді, в любім повіті
Шофер колегу захистить!
Ведучий:
(На фоні: гул двигуна, шелест коліс по мокрому асфальту, свист вітру)
Спливає знову під кардан дорога,
Співає вітер про набіг хазар.
А дощ іде, немов би звісив ноги,
Не випускає сонечка з-за хмар.
Шофер:
Неначе доля, рідна автострада
Зове вперед, за димний горизонт.
(Тривожно)
Але, що сталося? Аварія? Бравада?
Стоять машини поряд «борт у борт».
Ведучий:
Водій під’їхав, вийшов із кабіни,
Настувборчив вуха:не його зовуть?
Потім вже побачив чиїсь хижі спини,
Що когось ногами з пихою товчуть.
Шофер:
(З сарказмом)
Хлопці-добровольці, як, тяжка робота?
Не болять ще ноги? Вам допомогти?
Ви такі сміливі! Не велика квота*?
П’ятеро амбалів одного товкти!
Рекетир:
Йшов би ти, папашо,
Знаєш сам куди…
Справа ж бо це наша,
Никни від біди!
Ведучий:
Помилились, хлопці, -
Він - не дід в сільмазі,
А в «гарячій точці»
Воював в спецназі.
І не міг терпіти –
Не згинався в спині.
Тож, залишив спати
Всіх п’ятьох в машині.
Шофер:
(тихо, замислено, протяжно)
«Бумер» без бензину,
Бізнесмен без сил…
(Рішуче)
«Битого» в машину,
Транспорт – на «буксир».
Ведучий:
(На фоні: тихо грає сопілка, кує зозуля)
Завела свою пісню зозуля -
Стереже своїх сиріт здаля.
А розпечена сонячна куля
Золотить вже промінням поля.
(Пауза: гуде двигун, шелестять колеса, кує зозуля)
Шофер: (З гумором в голосі)
Ну, як там «бізнес» поживає?
Отямився? Один проти п’яти!
Нехай же думка зігріває:
Від них щасливо відкараскавсь ти!
*Квота – частинка чого-небудь допустимого.
Бізнесмен:
(вчувається стогін, кряхтіння пораненої людини, важке дихання)
Я їх не чіпав – вони сами,
Цілої півночі за «Бумером» ходили.
Поводив їх «за ніс», скінчив
ся бензин.
Били мене, били – вже й не стало сили.
А за що? Навіщо? Краще, не питай!
Це такі бандити! Плаче від них край,
Хочуть бізнесменів запрягти в ярмо.
І немов би тролі*– знайдуть все одно.
Всі під ними скачуть. Поглядом мигнуть –
До кожної шпаринки для них відкриють путь.
Що їм ті закони? Не сміши людей!
Б’ють завжди ногами, входять без дверей.
Бійся – десь переймуть, не втечеш від них.
Чужі руки зроблять – пам’ятай цей штрих**.
Тож, кидай машину – в безвісті життя.
Хочеш? Допоможем, знайдем укриття.
Шофер:
(весело)
Сонце – й те, буває, Місяць закрива,
І тоді – затміння дурням на дива.
А на їхні байки чхати я хотів,
Хай вони бояться гурту шоферів!
Взяти й вам, небогам, згуртувати всіх.
Ось тоді й погрози – курям лиш на сміх:
Буде вже тихеньким пихатий опонент,
Залишиться проблема - тільки конкурент.
Бізнесмен:
Ти сказав це слушно, ніде правди діти,
Нам би, бізнесменам, так все і зробити.
А, в житті, шофере,все не так ведеться,
Як в тім анекдоті: «А за ким женеться?»
*Троль – у скандинавській міфології – надприродна істота, ворожа людям.
**Штрих – окрема подробиця, деталь чогось.
Ведучий:
(Пауза. Тихо. На фоні: сумна мелодія)
Зболіла земля будяків і полину,
Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.
Скільком дарувала життя ти і силу…
Залишилась пам’ять терновим вінцем.
Ридають ночами забуті могили,
Спливають тумани вдовиним плачем…
О людоньки, люди! Невже не прозріли
І годите знов сатані калачем?
Шофер:
(Стривожено)
(На фоні: тривожна мелодія)
Однак, ти правий, «битий» бізнесмен:
За нами дійсно, хтось веде «хвоста».
Жене машину вправно, «супермен».
Але, в них «тачка», бачу, вже не та!
Бізнесмен:
(Злякано)
(На фоні: швидка тривожна мелодія, немов би серце наповнюється страхом)
Яке авто? Біленьке? Нам хана!
Це їхнє панство їде розбиратись!
О Боже, Боже! Чому ніч мала?
Як це могло зі мною статись?
(Пауза:лине та ж тривожна мелодія, доки шофер не начне говорити)
Шофер:
(Тихо, задумливо, суворо)
Машина ця далеко вже «крутіша»,
Тож бо і в салоні не «шістки».
Іде нам на обгін? А ми – лівіше!
Не хоче шляхом? Можливо, навпрошки?
(Пауза: вчувається звук падаючої під укіс машини)
Бізнесмен:
(Жахаючись)
(На фоні: мелодія страху поступово переходить в мелодію жаху)
Ой, що ж ти натворив?
А в чім моя вина?
Вони зійшли в обрив?
Вискакують з машини?
(Пауза)
Ведучий:
Доїхали до міста вже мовчазні.
Та й що там говорити? Зовсім ясно:
І лева скривдить навіть чорногуз,
Якщо той лев, насправді, боягуз.
(Пауза. Знову шелест коліс, гул двигуна, ніжна мелодія, яка наводить на ліричний лад)
Ведучий:
(На фоні: ніжна мелодія флейти)
І знову - килимом дорога,
Промінчик сонця на капоті.
Забулась вранішня «облога»…
Ліричний настрій без турботи!
Шофер:
Моя ти славна Україно,
Мого дитинства рідний край!
Люблю безкрайні твої ниви,
Що родять щедрий коровай.
Широкі степові простори,
Берізок ніжних тихий гай,
Джерела чисті та прозорі
І твій чарівний небокрай.
Люблю орлиний в небо зліт,
Зорі вечірній я радію,
Чекаю квітів первоцвіт
І про конвалію я мрію.
Відчути в річці прохолоду:
Дивлюсь на хвилі – сонце грає,
Купає в сріблі свою вроду,
Зорю вечірню виглядає.
Люблю твоє я небо синє,
Сріблясто-білії хмарки,
Де пісня перепела лине.
Де, як вогнем, горять зірки.
Вони вже світять небокрай,
Радіють пісні солов’їній.
Люблю тебе,дитинства край.
Квітуй і слався, Україно!
(Пауза: гул двигуна, шелест коліс)
Ведучий:
(На фоні: рівномірний шум дороги, легка, не нав’язлива мелодія)
Дубочок сонечко ховає –
Стоїть окремо, хлопець-мрійник.
Аж ген – шофери попід гаєм
Розбили стан на відпочинок.
Герой наш теж до них прибився.
Горить багаття на узліссі.
Вони ж, як потім придивився,
Готують страву. Гуртом їсти.
(На фоні: шум автомобільної стоянки перемішаний з шумом літнього вечірнього лісу)
Оглянув їх – знайомі, друзі,
Всі – королі на автостраді.
І в їх шоферськім, дружнім крузі
Колегу бачити всі раді.
Підсів до них, димком подихав,
Та скуштував горілки чарку.
Новини траси теж послухав
І розповів про перепалку.
Далекобійник:
(З сумом. На фоні: гомін компанії чоловіків під час вечері на природі)
Колего мій і давній друже,
Не на добро ти там спинився:
Я знаю їх,ти встрягнув дуже.
Та, краще б в той момент скорився.
Вони ж такі, що не пробачать.
Повір: тут їхні всі «обжинки»,
Не я ж то буду – злом віддячать.
До помсти знають всі стежинки.
Шофер:
(Задумливо)
(На фоні: тривожна мелодія)
Либонь, ти правий. Бачив ту машину –
«Амбали» пильно до мене придивлялись.
Рвонули з місця й зникли за хвилину,
Бо, підійти до гурту побоялись.
Далекобійник:
(Рішуче)
Поїдем разом – ми тебе прикриєм,
«Плугатарям» гурти не до вподоби.
А літній дощ сліди на трасі змиє.
І, потім, час - мов ліки для хвороби.
(Пауза.
Ведучий:
(Тихо, лірично. На фоні: звучить лірична мелодія)
Чарують гай романси солов’їні,
А, десь ген-ген, зозуленька кує.
Зігнувшись «у калачик», на машині,
Він крізь дрімоту думає своє.
Шофер:
(Тихо. На фоні: звучить мелодія танго)
Зима. Мороз і сніжно,
Немов в пустелі забуття.
А моя мама ніжно
Співає пісню про життя.
Про нещасливі долі
І про щасливі дні.
А вітер гне тополі,
Допомагає їй.
Горить каганчик мляво,
В печі вогонь шумить…
Співає пісню мама,
Про що душа болить…
(Пауза: тихі звуки колискової)
Ведучий:
(Тихо)
Дитяча згасла днина,
Дубовий гай шумить…
Заморена людина
Під спів пташиний спить…
(Пауза. Тихо грає легка музика)
Ведучий:
(Дзвінким, радісним голосом, немов сповіщаючи про вранішню зорю)
(На фоні: ніжна мелодія, яка нібито розповідає людям, що наступає світлий ранок)
Сходить сонце над обрієм днини,
Пломеніє в промінні роса.
І на вітах розлогих калини
Оживає казкова краса.
Мов би райдуга тільки-но встала -
Пробудилась нарешті від сну.
Неосяжнії далі відкрила
І дарує красу лісову.
Просинається дятел-трудяга,
Лине маршем його барабан.
І пташиних артистів звитяга
Відкриває лісний балаган.
(Пауза)
Далекобійник:
(На фоні: десь далеко співають
півні, гелгочуть гуси,шумить ліс, кує зозуля)
Вже треті півні відспівали,
Гелгочуть гуси за селом.
Чи ви ще, хлопці, не вставали?
Пора вже їхати гуртом.
Ведучий:
(На фоні: шум потужних двигунів на малих обертах, віддалений переклик водіїв, які згортають стоянку)
І виїжджають на дорогу…
В колоні з ними – можна в бій!
Немов ескорт пошани Богу,
Мов на параді грізний стрій.
Крутились, бісові «акули»,
На здобич розставляли сітки…
А водії про них забули,
Бо, в цім строю – мужі, не дітки!
Відстали десь посеред шляху,
Ніхто їх більше вже не бачив.
А ті, хто ставив кон на плаху,
Відсвяткували «За удачу!».
(Пауза: звучать фанфари, лине мелодія перемоги)
Шофер:
(На фоні: легка музика, яка відповідає настрою людини, що закінчує далеку подорож)
Стрибає, мов бичок, стара дорога,
Колеса вслід шепочуть: «Догони!»
Вже сорок верст до рідного порогу.
Як там мої? Чи все гаразд і де вони?
Кінчався рейс і вільна автострада
Штовхала мить у дорогі пенати*:
«Сім’я чекає, буде дуже рада
Тебе у хаті хлібом привітати».
*Пенати – рідний дім.
Останній перевал, крутий ухил,
Нога на гальмах стримує машину…
А чи достатньо в барабані «жил»,
Щоб втримати в ярмі багатотонну силу?
Ведучий:
(На фоні: тривожна мелодія)
Та, раптом, що це? Дзеркало волає:
«Втікай, хутчіше, як від тих втікали -
Якийсь автобус прудко доганяє.
Можливо, гальма в нього відказали.
Водій автобуса:
(Зосереджено, тривожно)
Відказали гальма. Що робити?
Тридцять пасажирів і ухил крутий.
КамАЗ би зміг шалений біг спинити.
Та чи підставить «плечі» той водій?
(Пауза: звучить тривожний мотив)
Шофер:
(Мелодія різко обривається. Пауза: тиша. Він спокійно, розмірковано шукає вихід із становища)
Ні, дружище, не про нас втікати:
Люди там загинуть – нам не до вагання.
Зрівняю швидкість і буду гальмувати.
Чи витримають гальма – ось питання!
(Пауза: інтригуюче-траурно звучить мелодія)
Ведучий:
(На фоні: тривожна мелодія)
Лежить в кюветі розпластаний КамАЗ,
Шоферу тяжко придавило ногу.
А на узбіччі – винуватець ЛАЗ:
Його колега постраждав за нього.
(Пауза:Тривожно звучить сумна мелодія)
Шофер:
(Крізь тяжкий сон чи забуття, переривчато, крізь хрипле дихання)
Де я… знаходжуся… і що зі… мною?
Біленькі… стіни та… висока… стеля…
Мені …так холодно,.. немов… перед …зимою…
Блукає пам’ять… Підкажіть же… Де я?..
Летів додому… Де ж ти є, кохана?..
Чому не зустрічаєш… разом з… сином?
Єдина… доле… і така … жадана…
Ведучий:
А пам’ять знову, мов гірким полином…
(Пауза)
Шофер:
(тихо, немов крізь сон)
(На фоні: тихо звучить мелодія «Пісні шофера»)
Зігрій мене вечірньою зорею,
Або накрий квітучими лугами,
Чи буреломом розтруси понад Землею,
Чи зацілуй жагуче, до нестями…
На все я згоден, все стерплю,
Лиш тільки б міг я пестити руками,
Мов ті хмаринки сонячну зорю,
Тебе.
Сьогодні, завтра і …віками!
(Пауза: тихо грає скрипка мелодію, яка б визначала тяжкий, але вже спокійний, глибокий сон чоловіка, який тільки-но вийшов з кризи)
Ведучий:
(На фоні: виє вітер у проводах, каркають, віщуючи сніг, ворони)
Вже зима виглядає з-за рогу,
Завірюху під снігом хова.
А шофер наш готовий в дорогу –
Ось і двері у світ відкрива.
(Пауза: грає мелодія «Пісні шофера)
Шофер:
(На фоні: звучить мелодія «Летять журавлі»)
Відлетіли давно журавлі,
На чужині вже сходить їм ранок…
А на рідній холодній землі
Зустрічатиме зиму «підранок».
Осінь снігом та холодом віє,
Все живе поглинає пітьма…
Чи на рідній землі хто зігріє
З перебитим крилом журавля?
(Пауза: лине ніжна мелодія флейти)
Дружина шофера:
(Здалеку)
(На фоні: лине оптимістична, ніжна мелодія скрипки)
Пригорну, зігрію, виведу з біди –
Тільки ти нас з сином не цурайся!
Хоч який, до мене лиш дійди,
Милий мій. Додому повертайся!
Ведучий:
(Звуки теплого літечка, співає пташина «естрада»)
Зима давно крилом майнула.
Тож, гріє літечко теплом.
Нарешті доля посміхнулась
І наш герой знов за кермом.
Стоїть машина біля дому,
Шофер кладе в кабіну кейс.
А з ним й кохана разом з сином
Готуються в далекий рейс.
Шофер:
(На фоні: тихо звучить ніжна мелодія вальсу)
Зорею в’ється тепла нічка,
І лине з неба ніжний вальс.
А на столі мигають свічки –
Це світить доля їх для нас.
Дзвенить надією бокал,
Шампанське кришталем іскриться…
Як довго я тебе шукав,
З безодні вічності Жар-Птицю.
Зійшла вечірня зірка рання,
Зоря малює візерунки.
Нехай же наше це кохання
Застигне в вічнім поцілунку!
Автор:
(На фоні: ніжна мелодія, насичена оптимізмом)
Хай же сонце освітить вам долю,
Збереже від пітьми оберіг.
І лани золотистого поля
Принесуть коровай на поріг.
Хай земля надихає вам силу,
Вірним серцем освячений зліт.
І моє благодатнеє слово
Захистить вас від лиха і бід.
Хай вам щастя зорею іскриться,
Вірним серцем освячений зліт.
А колись, по весні, хай присниться
Мого серця далекий привіт.
(Пауза)
Ведучий:
Хмаринками літа спливли водою.
На відпочинку вже шофер.
А скроні й тім’я сивиною
Мов сріблом, вкрилися тепер.
АВТОР:
(На фоні: звучить мелодія пісні «Вітер за кабіною носиться…»)
Відболіла осінь журавлями,
Відцвіла вже сяйвом хризантем.
Під сьома осінніми вітрами
Золотом відплакав старий клен.
В небі сонце свічкою світило,
Пробивало ледь густий туман.
А під кленом,що розкинув крила,
Думу думав сивий ветеран.
Пам’ять знов з асфальтом шепотіла,
І дощем змивала пелену.
Повела КамАЗи по Сибіру,
Підіймала на «захарі» цілину.
Їхала вночі на перевали,
В ті степи, де не літав і птах:
Йшов туди, куди дороги звали,
Та Вітчизна вказувала шлях.
Шумить асфальт для нього без упину,
А пам»ять знов жариною пече,
Як тільки вчує запахи бензину.
Нікуди вже від цього не втече.
Колего мій, не забувай дорогу!
В твоїм житті – великий зміст.
І з гордістю, до вічного порогу
Носи ім’я святе – АВТОМОБІЛІСТ!
З повагою до читачів, Дмитро Юнак.
ID:
276210
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.08.2011 10:27:28
© дата внесення змiн: 21.08.2011 10:27:28
автор: Дмитро Юнак
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ч4удово! Така водійська поема з поцілунком фар! Оригінально!!! 
