Заховаю від тебе свій день.
Пірну у знайому кавярню,
у гомін вулиць
і спекотний транспорт...
Себе крізь місто,
крізь чужі фіранки
невидимою тінню пронесу.
У хованки, немов дитя...
Ні, наче неслух заховаюсь
і очі-блискавки здаля
тебе подражнять...
Знаю, знаю...
Всі ті слова що мені скажеш,
я буду мліючи хапати,
із вуст твоїх
собі вкладати в душу
чарівно-гнівні наголоси...
Ти будеш мліючи хапати
мої вуста розпалені і очі...
Мій кожен вгин і теплий вигин
обплутаєш дротами своїх пальців,
припнеш мене до свого серця,
хоч там мене аби знайти,
затябурити на горище мрії,
і там по дупці прутом
надавати...І тут я червонію.
втрачаю силу опиратись,
слабну...вогняний блиск
кинжалів-нігтів
вмить перекреслив
простір по-між нами...
і крила сарафана майорять
на тлі сухого небокраю.
...Чомусь не хочеться далеко,
чомусь не хочеться надовго...
03. 08. 2010р.
хіба що трохи 
Дякую за візит, заходьте ще! 
