" Дядю, бачите, а Петрика між нами вже немає,
Він, як пташечка у небі...І скоро нам туди пора."
Від простоти цих слів серце в безнадії завмирає,
І віра в справедливості життя навік вмира.
Розмальовані у квіточках палати,
Іграшки, цукерки, книжечки-
Для дітей усе, аби лиш їм не знати,
Що жити залишилось всього трішечки.
Що страшніше онко у дитини?
Сьогодні ще горить, а завтра вже згаса,
Свічечка життя маленької людини,
І відлетить душа в незнанні небеса.
Тому спішить він, бо немає справ у світі важливіших,
Ще зранечку потішити казковістю оцих дітей,
Кумедний клоун- майстер фокусів смішних й історій ще смішніших,
Невтомний сміхотворець, найсумніший із людей.
Та сум далеко в серце він ховає,
Бо дива ждуть від нього малюки,
І вірить він, що їх від смерті захищає,
Виймаючи іше одну смішинку з-під руки.
Даруючи промінчики останньої маленької надії,
О, як же наївно вірить в нього дітвора!
Та він не Бог, а всього лише майстер сміхотерапії,
З ним поряд відчай перемагає гра...
