Розкажу, я вам, люди, історію,
Хоч сумну, та правдиву й сучасну,
В ній немає добра вікторії,
Бо це казка про Орисю Нещасну.
Жила на цім світі дівчинка,
Її звали Орися Прекрасна,
Не знала зневаги у вчинках,
І росла, як зірочка ясна.
З сусідами завше віталася,
Дарувала привітну усмішку,
І з нами, маленькими, гралася.
І я закоханий в неї був трішки.
Всі на вулиці нею пишалися:
"От, виросте- буде Людина!"
Та не знаю, як же так сталося,
Прилетіла чорна година.
Закрутилась біда, завертілася,
Залишила Орисю без мами,
І в сердечку її оселилася,
Образа, не за літами.
Запив її тато, зпечалився,
І пустка увірвалась в квартиру,
З бідою взяла й повінчалася,
На радість життєвому виру.
І стала Орися шаленою,
Віддала свою юність колонії,
Безчесність стала буденною,
А совість забилась в агонії.
Я зустрів її вчора на вулиці,
Ледь впізнав...А вона привіталася,
І в плачу зійшлись її вилиці ,
Бо дитинство ,мабуть, згадалося.
Сива дочасно, обвітрена ,
Змарніло на мене дивилася,
Одинока, судьбою обділена,
Де ж та дівчинка, що колись мені снилася?
Обійняв її щиро, приречено,
Глянув в очі, а там- безнадія,
І небом холодним відмічена,
Як жаринка, згасаюча мрія.
А потім пішов,не прощаючись,
Хоч просила душа:"Озирнися!"
Я дивився вперед,й ніби каючись,
Просив за її долю прощення у висі.
А в вечері мати сказала:
"Сину піди, помолися,
І ,як в серце, ніж увігнала,-
Повісилась нещасна Орися...
ID:
168825
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 29.01.2010 19:08:23
© дата внесення змiн: 29.01.2010 19:08:23
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|