Горіла в його обіймах,
почувалась наче в фільмі
про любов
і застигала кров.
Він дарував їй слова,
що вона така одна,
єдина для нього,
не треба більш нікого.
Вірила щиро,
посміхалась мило
і цілувала його тіло,
тільки його хотіла.
У нього вчилась жити,
світ любити,
з ним раділа,
співала,
літала,
його думки читала
і сміялась,
коли плакати боялась.
Він її сльози беріг,
а її втримати не зміг.
Небо його не пожаліло,
хоча може й хотіло,
але така її дорога.
Вона тепер у Бога.
І серце до неї хоче,
тихо вночі шепоче:
повернись до мене.
І душу біль стискав шалений.
Пройшли роки,її нема,
сидиш біля старого вікна,
згадуєш життя пусте,
без неї все не те.
Як досі жив не знаєш,
лиш пам’ятаєш,
що її одну кохаєш,
і з нею зустрічі чекаєш.
ID:
117123
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.02.2009 12:43:22
© дата внесення змiн: 19.02.2009 12:43:22
автор: Айстра
Вкажіть причину вашої скарги
|
