"Вони стовідсотково пробували на смак людське м'ясо, там, звідки вітер доносив сморідні запахи", - подумав я і тихесенько без різких рухів сховав свою макітру під підвіконням.
На подвір'ї в пошуках поживи блукала зграя здоровезних псів. "У мене ж АК!" - як блискавка промайнула думка про самозбереження і одразу ж згасла. "Дурень, неможна привертати до себе увагу!" - розлютився я на власну легковажність. Десь за півкілометра знаходилися більш небезпечні звіроподібні істоти, які на людей були схожі лише зовнішністю.
"Хутчіше на горище!", - дав я собі раду і гнила драбина захрустіла під вагою моєї снаряги. Здавалося, що за безперевні чотири місяці на передку вона набрала зайві кілограми, чого аж ніяк не можна було сказати про мене. Без обладунків я себе вже не уявляв: в збруї спав, їв і таке інше...
На горищі знаходилося те, заради чого я і прибіг під звуки канонади до хати, яка лише в уяві могла окреслити добробут власників помешкання.
Коротко про них (включив в собі Шерлока Холмса). Господар був фермером. Дуже багато пакунків з листами вощини у передпокої свідчили про захоплення бджолярством. Крізь розбиті вікна виднілися клітки для кролів. Вибухова хвиля розкидала всюди спеціалізовану літературу про догляд за тваринами.
Не лише герой Артура Конан Дойла міг би з'ясувати, що господиня була бухгалтером у сільраді. Статки родини дозволяли їх єдиній дитині вибрати "правильне" навчання. На підлозі лежали освітні документи дівчинки, які поєднували майбутнє уроженки Бахмутського району з МВС. Кількагодинне вимушене перебування в гостях спонукало мене до знайомства з книгами, а також з нотатником юної сільчанки. Серіали, підліткові музичні гурти, подружки і перші бурхливі коханкові почуття... Все це справжнє і відверте залишилося у її дівочій пам'яті і в самому нотатнику (хоча згодом він згорів із залишками хати, куди прямим влучанням потрапив снаряд).
Тільки-но я шмигнув через передпокій на горище, одразу причаївся - почув хрускіт розбитого скла і брязкіт металу. В дверному отворі з'явився величезний собацюра, який статурою дуже нагадував вовка. Він вловив людський запах і був тим дещо спантеличений. Назальним способом сірий розвідник здійснив ідентифікацію господарського взуття, проникливо просканував поглядом всі кути кімнат і нарешті кудись чимчикував зі своїм суворим угрупованням.
Я трішки витримав паузу і на п'ятій точці стрімко проїхався драбиною вниз. Дах нагадував собою шкарпетки волоцюги і знаходитися там зайвий час було вкрай ризиковано - у недружелюбного Мордора в небі всюди були очі.
Знову я почув звук. Такий дивний, схожий на гуркіт мотору. Хм... Це вже нагадував про себе шлунок. Він виказував невдоволення через добову затримку постачання провізії і вимагав повернутися до звичного підземелля, де ще залишався триденний запас "тушняка". Щоправда спрага претендувала на першість і перекривала це обурення споживача харчових продуктів.
Я не мав права істотно змінювати місце перебування. Підвал був поряд і здавався більш спокійним місцем. Щось підказувало, що він міг би вгамувати ЖКТ. Холодні і вологі апартаменти мене нічим не здивували. Колись тут бенкетували міші, але й вони зникли за півроку до моєї аудієнції (і в селі взагалі). Їх місце зайняли більш грізні ссавці - щури.
В одному з ящиків удача посміхнулася мені у вигляді двох напів іржавих консервів.
Не втішала перспектива породичати свої легені з грибковим царством. Воно панувало всюди, де ніколи не гостювали сонячні промені.
Дослідницька діяльність, а саме - спроба роспізнати надписи на банках - була перервана. Я почув свій позивний у засобі зв'язку. Вже на ходу за хвилину зустрівся з другом-побратимом і знову завітав у сумну хатинку бджоляра-кролевода, щоб ще декілька годин очікувати на "відбій".
Щось студене овочеподібне перекочувало у наші шлунки, а маринад трішки заспокоїв спрагу. Вже коли "сіряк" почав спускатися на землю, а ми морально підготувалися просидіти в темряві і холоді всю ніч - знайомий голос сповістив: "4.5.0. ... Повертайтеся!"
