кому і ким
передається по колу води
розгнуздана чаша латаття
коли вітер підхльостує течію
й човен буває на мить
заривається носом
у складки свого майбутнього
крешуть надкрильцями
коники на узріччі –
видобувають якщо не вогонь
то хоча б його голос,
з кожним наступним птахом
вузли на гіллі затягуються міцніш
візьми на руки загублений кимось плач
долонями збиральниці винограду
що вміють не розсипа́ти і
не роздушувати
з латаття і піни
виходить на берег річна вода
цілує такий самий голий камінь
не прикритий ні фіговим ні пожовклим
дивись не назви його на ім’я
24.08.25
