Я рухав одненьке малесеньке слово.
Маленьке – та горде це сильне слівце!
Багато кого воно в очі кололо
і впоперек горла ставало свинцем.
Не раз на шляху виринало, мов докір,
мов пращура погляд, суворий, німий,
сухий, невблаганний, прискіпливоокий.
Не нам з ним боротись, творці ж бо – не ми!
Звели ж бо не ми його в час карколомний
з дідівських кісток і дали йому старт.
В степах височать, мов чотири колони,
чотири карбовані літери "ГАРД"!
Чого ж наїжачились юрби "місцевих"?
Звідкіль, мов гадюка отруйна, ця лють?
Часом не тому, що наїхав у села
байстрючий, чужий, невкорінений люд?
Щоб стерти всю пам'ять про нашу дідизну,
про наш невпокорений дух давнини.
Та є в нас терпіння, рішучість залізна.
Ми міцно вросли в ці степи і лани!
Як дійсно немає вам, "мєсним", різниці,
яким буде слово, наймення оте,
то звідки беруться слова у вас ниці?
Ви – сотні кривих від початку люстер!
Не кожен відсіювать вміє полову,
знімати з епохи чужинський нагар.
Я рухав одне невеличеньке слово.
І слово було це, без сумніву, – "ГАРД"!
© Сашко Обрій.
12.06.2024
ID:
1055310
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.01.2026 20:45:56
© дата внесення змiн: 14.01.2026 20:47:41
автор: Сашко Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
