Скажи мені, пташечко мила,
Кого ти так щиро любила?
Куди так далеко літала,
Для кого ти зорі збирала?
Не скаже пташина, хоч знає,
І десь попід хмари літає.
Стрічає зорю і світання,
Щебече про вічне кохання.
В зеленому тихому гаї
Гніздечко для діток звиває.
Знаходить маленьку зернину,
Крильми обіймає калину.
Багато тій пташці не треба,
Лиш сонця і чистого неба.
Водиці живої краплину,
І землю свою - Україну!
Щоб високо з вітром літати,
І зорі у небі збирати.
Щоб ниви зерном засівати,
Щасливо і вільно співати.
