Знаєш мені байдуже що ми мовчимо уже понад тиждень. Все нормально. Так має бути. Але чому накриває? Чому хочеться плакати? Чому хочеться тобі написати і дізнатись як ти? Це тільки в мене таке бажання чи в тебе теж? І ти також себе стримуєш чи тобі насправді байдуже? Невже наші погляди більше не зустрінуться і не горітимуть привітним сяйвом? Невже шалений стукіт в грудях більше не відбиватиметься у скронях і руки більше не проситимуть :Доторкнись... При тому не знаючи чи ти цього хочеш навзаєм чи ти просто відповідав взаємністю щоб не образити мене ? ... Але... Я бачила що ти ти також хотів щоб я доторкнулась ... І відповідав взаємністю.... Ти не відштовхував і не казав не торкайся мене... Невже це було вигадкою усе тоді чому я досі про тебе згадую?.... Постійно переживаючи ті емоції... Повертаючись у нашу мить там де зникав навколишній світ коли з'являлись ти і я.... Такі різні.... І такі схожі водночас бо в кожного боліло по своєму бо кожному хотілося взаємності... І ось здавалося б ти будеш поруч назавжди але кожного разу це було лише на мить... Коротку мить... І кожного разу надії на те що ти залишишся в моєму житті назавжди ставали все крихкішими.... Але я далі продовжувала літати в мріях забуваючи про реальність.... Я просто забувала про неї... Коли ти з'являвся лиш на мить в моєму житті... Не обіцяючи при цьому залишитися в ньому.... Чому мені так хочеться написати тобі? Чому? Ти ж байдужий до мене... Нас нічого ж не об'єднує... Хіба молитву можна назвати тим що об'єднує двох різних людей... Різних часових просторів?.... Це ж абсурд ... Це просто абсурд... У тебе попереду ціле життя.... Світання... В моїм житті сонце помаленьку заходить за обрій... Відчуваєш різницю?... Але попри це... Я все ще відчуваю себе захищеною тобою... Що мого серця ніколи не торкнеться журба... (Але вона торкається постійно)... Мені болить наша відстань .... Що ми ніколи не будемо разом.... Я люблю тебе... І так хочеться сказати... Ти ж подумаєш... Ну що вона вигадує?... Нехай... Ти ніколи не дізнаєшся що я відчуваю до тебе... А я ніколи не дізнаюся що ти відчуваєш... Я знову піддаюся дурману почуттів.... Він мене сліпить не дає думати логічно... Що зі мною скажи? Коли цей стан мине? Він взагалі мине?... Мені конче треба дізнатися як ти?... Я хочу тобі написати.... Але чи це потрібно тобі?... Тобі це точно не потрібно... Бо ти мовчиш... Мовчиш.... І своїм мовчанням вбиваєш мої почуття.... Які знову і знову здавалося б що померли але чомусь воскресають... Взагалі я не знаю що зі мною.... Я хочу до тебе.... Хочу опинитися в твоїх обіймах як колись ... Хочу вдихнути твій запах який створював атмосферу затишку та спокою... Я хочу торкатись твоїх рук.... Твого обличчя... І знову не вірити в те що це відбувається в реальності ... у реальності .... Яка перетворилась на : Було...
