дощі падуть із неба на коліна…
і в землю грузнуть пам’яттю про тих,
кого ховає ненька Україна,
хто встиг пожити, хто іще не встиг…
дощі падуть крізь нас… болять судомно…
в нас лють гартують, множать молитви
на зболених вустах, в серцях…
синхронно
рубцюють на землі сліди москви.
знов день промок…
дощі падуть недремні
і в землю грузнуть пам’яттю про тих,
хто з нами був…
і хто ненарожденні:
в майбутньому чекати мали їх…
стежки у край,
де вже немає болю,
дощі очистять, вимиють мости
і нас, щоб не забули про сваволю,
щоб кату не пробачили…
прости
нас, Боже, що клянемо рід злочинця:
нестерпний біль у душах
через вінця…
З поетичної збірки "Межа" (2023 р.)
