Занадто любила! Багато прощала!
Постійно ридавши — ховалась в дощі...
До болю у серці себе відкривала...
І знову, закрившись, шукала ключі!
Жорстоку реальність у хмарах лишала,
Бо ж думала: легше так буде прожить.
Та з легкістю сум свій віршам віддавала
І зрештою біль свій навчилась гасить.
Бо ж вірші для мене — це світло й розрада,
У них моє серце говорить й мовчить.
У них моя вічність розквітнула садом,
Який щедро родить, хоч часто дощить.
14.10.25.
( Музика та виконання ШІ)