Якщо б ти бачив мене...
Якби міг переглянути карту шляхів моїх,
Ти б зрозумів.
Якщо б ти відчув – ти б збагнув.
Ти б побачив картання моє
І зневіру в любові,
Побивання і жаль, і пошук шляхів назад.
То був спалений сад.
Я ж хотіла його відродити.
Але те, що плекалось в коханні двох серць, не спроможне в одному жити.
Що мені залишалось – тужити.
Мені залишалось писати й чекати вітрів,
З якими б мали прийти такі бажані зміни.
Мені залишалось надіятись тільки на сни, які колихали мої заплакані вії, тікаючи від реальності в теплі мрії.
Та холод усе ж пробивався навіть крізь сни і серця мого торкався крилом важким.
Окутував мою душу немов у вуаль
І кігтем на ній нашкрябував слово "печаль".
Неначе прокляття, що тримало її(душу) на ціпку й наполегливо розбивало натуру крихку.
А я чекала й чекала, коли ж все минеться.
Забудеться, вилікується, переживеться.
Пережилось, та не зникло і не забулось.
А просто в нової вуалі шари загорнулось.
#душавірша