(рондо)
Палке відпустимо… Нехай пелюсткою
Кричить душа і дощ журливо плюскає:
Мотив, який щоранку двох будив,
Лишає меланхолії сліди,
А що кровило – те береться згустками….
Зі стріхи б’є струмочками стоустими,
В мовчанні лиш самотності сади.
Вернемось ми ще нарізно сюди –
Палке відпустимо…
Втягнулося до одиноких устроїв
Життя з його зигзагами, спокусами.
Де, вимоклий до нитки, час ходив.
У струменях весняної води
Квіт мокрий – як тандем з душею-пусткою.
Палке відпустимо.