І знову осінь золотить мій час,
Мою добу земного існування...
Загортаюсь у спогади про нас,
Знаходжу силу у своїм мовчанні.
Пронизують ранкові холоди,
Та сліпить сонце в полудень гарячий.
Ще кілька днів й дощів сумні сліди
Захоплять місто, що ще літо бачить.
І падолист в строкату круговерть
Покличе смуток. Під високим небом
Я затанцюю, повна щастя вщерть,
Бо жити в нім - проста людська потреба.
