Що ти зі мною робиш, не знаю.
Ніби ти постійно поруч,
відчуваю.
Пелена туману надій,
застеляє очі мрій.
Біль душевна сповна
дістала мого дна, я - одна.
Декілька років підряд
бачу той самий сон.
Ніби ти стоїш у садку,
спиною до мене,
я чекаю, що ось зараз
повернешся і я тебе впізнаю,
бо душею тепло відчуваю,
але , щось тобі повернутися
ще дуже заважає.
Сніжинками тануть
заблукалі ночі,
біжать від мене сиротливі сни.
Печаль по-минулому дана мені,
щоб шанувала ці дорогоцінні дні,
могла собі дозволити мріяти і жити.
Воістину Доля питає,
на що здібна?
Ніяковію перед Всесвітом,
його Добротою, не маю спокою.
Хочу бачити Ціль свого Життя ясно,
як полум'я у темряві свічки незгасної.
