За кроком крок,за роком рік,
у поспіху біжить весь білий світ.
Не відчуваєм старість хоч бачим сивину,
щб жити знищуємо все на своєму шляху.
Ліси рубаємо сміття кидаємо-будь де,
поваги до ближньго немає і це є головне.
Щоб жить життя-вбиваємо ми душу,
хоч розуміємо,що цим шлемо душу на муку.
Нарушивши закон Божій-ми всі,
в думках як адвокат,виправдовуєм себе самі.
Але порушуючи державні вже закони,
боїмося,бо наказати влада може.
Людську суть важко зрозуміти,
треба всіх винищити,щоб самому жити.
А ще кричати голосно щоб чули всі-
живімо дружньо люди,ми вірим в Бога ми такі...
Та забуваємо,що діточки бачать усе,
бо мають чисту душу,хоч сердечко і мале.
А ми ламаємо їх дерево життя,
якого корінь є - людська,чиста душа.
Тому коли продумуємо чи робимо ми крок,
задумаймось-через роки чи не почуємо тривожний ми дзвінок.
Щоб не винуваті були ,сиві волоси й роки прожиті,
давайте крокувати по житті-як ті маленькі діти.
