Солоною росою омилася душа-
усі ми забуваємо,що в Україні йде війна.
Занурившись в буденне-ми позабули,
що там в окопах досі гинуть люди.
Хтось там в окопах завжди напоготові,
і замість жінки чи дитини притуляється до зброї.
За нього молиться уся його міцна родина,
бо він як всі ми-є чиясь рідна дитина.
Так хочется щоб всі ми памятали,
і цю страшну війну не забували.
Тих хлопців,тих людей що там живуть,
щоб в суєті буденній Українцям незабуть.
Словом чи ділом чи хто як може,
закінчити війну хай Батьківщині допоможе.
Скажу вам щоб зрозуміли мене всі,всі-
завдяки хлопцям ми не у рабстві і живі.
І кожен раз як загараєм у моря на піску,
подумаймо-а завдяки кому?
Тому до поки в Україні панує ця війна,
хай в кожного із нас -тисне душа й блистить сльоза.
