проникла в сон з дзеркального об’єму
легкою, гордовитою ходою,
опісля неминучості взаємин
мовчання натягнула тятивою_
звивалася і змінювала форми,
дивилася, що нечисть на ікону,
як сталося затишшя після шторму,
злизала награну сльозу_ гірку й солону_
потому щезла в темінь _ вслід за тінню_
запікши свідку кригу серця в горні,
благословивши на нові падіння,
розсипавши на сніг намисто чорне_
