Тамую стук розхристаного серця,
Не в силі зупинити свій неспокій,
Вдивляючись, у ці блакитні очі,
Такі наївні і такі красиві,
У їх чарівну і незвідану бездонність
Двох океанів... І тону, у них,
І не шукаю шансу, на спасіння,
І розумію, іншу не знайти!
