Я тебе намалюю
І в тобі потону.
Знову тихо відчую,
Всю твою глибину.
І на дні я побачу,
Лиш малесенький слід.
Може навіть заплачу,
Скажу просто: "Привіт".
Бо слід тіні любові,
Думала розгубив.
А тут іскра в основі,
Ти її ще не вбив.
Вона тихо чекає,
Коли зникне зима.
Бо напевне вже знає,
Що живе не дарма.
І ще мить й завітає,
Така щедра й ясна.
Двері знов відкриває,
В твою душу весна.
