Три камені пеклись собі на сонці,
Століттями на березі ріки.
Неначе три кремезні запорожці,
На пагорбі потягують люльки.
Пливе димок туманом сивим.
Хмарини-привиди малюнками пливуть.
Їм світ вважався милим і красивим.
В похід їх тулумбаси вже не звуть.
Вони у трьох немовби у дозорі
Спокійно поглядають навкруги.
Їх друзі - сонце, місяць, зорі.
Разом чатують,.. Бійтесь вороги!
Де тут взялося це каміння - доле?
Їх здалеку несли льодовики.
Був степ, і звався - Дике поле.
А зараз тут поля й цвітуть садки.
вдячний 
