благословити за прозору правду
глибоку осінь, скуту сірим світлом_
між скронь вгавають зайвих слів литаври,
шкребуть асфальтну шкіру стерті мітли_
відвертий карий погляд_ зла покара_
жалючий спогад_ білий випар крику_
брязчать короткі хвилі, як склотара,
гойдає вітер дзвони без’язикі_
благословити вицвілі глибини_
калини кров на тлі сухих абстракцій,
не визнавши, прийняти хрест провини
й зірвати ґвалт воронячих овацій_
