У родині радість. У родині свято.
Бо нарешті в доні є своя кімната!
Новесенькі меблі, стіни білосніжні,
А на них — шпалери. Мама каже — ніжні!
Не було б інакше. Сама ж вибирала,
Всі знання і вміння у ремонт вкладала.
Недопрацювала ненька щось, напевно,
Бо ж дитя взялося виправляти ревно.
Є, на щастя, в доні олівці і фарби,
Щоб різноманіттям посміхались барви.
Сонечко, хмаринки, на траві — корова,
Киця біля неї. І стіна — готова!
А власні картини, на барвисту стІну,
Чим же приліпити, як не пластиліном?
Дивляться у захваті поглядом героя
Ці невинні очки. Ця секретна зброя.
Не пожурить мама. Не насварить тато.
Бо ж змінила донечка за смаком кімнату)))
Ох, вже та таємна зброя... І, що характерно, протягом років та зброя все більше модернізується та вдосконалюється і потім... Б'є наповал вже зовсім не маму з татом,..
Класно!!! Нагадали мені про мою середущу доню..Їй було лише чотири,ми теж зробили їм кімнату і шпалери корабликами. Не пройшло і два дні,прийшла я з нічної зміни, мої кораблики вже пливли по морю...
Таке буває в душі малечі, вже й смуток обійняв за плечі...Та ,що поробиш таке життя, вона ж маленька мала таке відчуття, що той кораблик обов*язково має пливти, можливо й досягла своєї мети.. Успіхів Вам!!!
Було давненько і не в таких масштабах,але як десь провиниться і як подивиться тими очками,закліпає тими віями...Ну де ж ти її насвариш)))Таке миленьке)))