Нас тихо труїть шум заводів
І крематорії думок
На противагу лжесвободі
Нам вказують кінцевий строк
Тож мука ця не безкінечна
Тож ранки - діти ночі лиш
Цей день як голова Предтечі
З якої проростає вірш
Хоч лячно бути їй без тіла
Хоч золотий пече таріль
Цей день лиш перехід несмілий
Із напівсвітла в напівтінь
