То ще не дощ. То тиха літораль
на скраєчку сполоханого літа...
Відгомонить. І ніде правди діти,-
убере праліс мідну пектораль...
На багряницю накрапає час,-
не бійся неминучості утрати!
Нам падолистом треба завтра стати,
зів"ялим листом прощених образ...
То ще не дощ. Фрагменти теплих днів...
Осінній лінкруст мощено садами...
Той шелест крил,- то неба оригамі.
Думок ключі - звіщання журавлів...
То ще не дощ! Дощі - чужа межа.
Думок холодних ринви і калюжі...
Я вириваю їх із себе, друже!
То ще не дощ. Не краплі... Не слюда.
01.10.2017р.
Літораль - узбережна зона морського дна, що осушується під час відпливу.
Пектораль - хрест з благородного металу з реліквіями, що його носять на грудях єпископи, абати.
Лінкруст - рулонний оздоблювальний матеріал з рельєфно-візерунчастою поверхнею, яким облицьовують внутрішні стіни будинків, вагонів, кают.
Слюда - прозорий мінерал класу силікатів.
Дуже Вам дякую, Анно, за кожне Ваше Слово! а "убере" - це якесь незрозуміле прагнення думки і серця до чогось трохи гострого, чи-то нешліфованого... Воно завжди в мене виринає, наразі не розумію, чи то добре. чи зле?