Ангела Господь послав на землю грішну,
Щоб із Небес спустившись,він розвідав,
Як ідуть справи там же у людей,
Хоч дуже добре й Сам Він знав про те.
І "блискавкою" Божий посланець спустився,
Та в одіж він земную нарядився,
Ніхто його щоб з подорожніх не впізнав,
Й широким шляхом рушив до села.
Процесія назустріч, всі сумні,
Побачив хлопця молодого у труні,
А біля нього - жінку на колінах,
Ще зовсім молоду,заплакану й зомлілу.
Її ридання відгукнулося луною
У серці Ангела.Зросив лице сльозою.
-Скажи ж бо,добрий чоловіче,- запитав
Одного,що тихенько сам стояв,-
Що сталося із ним,із цим орлом,
А голосіння неньки - полином?
-Ой, чоловіче,що тобі сказать,
Невже не знаєш, що іде війна?
Чи ти із Неба впав,чи з Місяця звалився?
Юнак цей землю боронив свою й загинув.
То ж Ангел миттю повернувся до Творця,
Сказав,що бачив похорон бійця.
І вислухавши Ангела, Всевишній
Промовив Мудре Слово й Справедливе:
-Хто сіє смуту - горенько пожне,
А хто війною йде - той сам загине,
Але впаде також і люд невинний,
Хоча у Царство Боже увійде,
Як хлопець цей,котрий за рідний край
В бою та й буйну голову поклав.
А його вбивцям - в пекло лиш дорога.
Таке Моє Веління, Моє Слово.