І коли вже зявляється сонце за чорним плесом,
За животом води,
Жінки виходять на берег,
Сухі мов риби,
Несуть у руках дітлахів, ідуть здалеку,
І кроки їхні такі ж знесилені і водночас
Легкі,
Наче Господь ступає за ними
По сліду.
І в кожної з них є серце, гаряче і повне,
І темна печаль, що вгризлася їм під
Нігті,
Біловолосі діти народжені із любові,
Глибоке гілля легень
Із морського повітря.
Все життя ми рухаємося по сліду, - говорять
Вони уночі, -
Все життя ти когось ведеш за собою,
Все життя ти шукаєш розради і втіхи,
Сніги, що народжуються зимою,
Легкі, наче здобич, легкі
Й непомітні,
Найважче із пам’яттю та любов’ю,
Їх ніколи не зрозуміти.
Не варто знати усі витяжки та ходи,
Достатньо того, що ми рухаємося
Уздовж берега та води,
Що наші серця самостійно вказують
Нам маршрут,
Що наші втрати – це частина наших
Здобутків,
Що є речі, які вчасно вдається забути,
І є місця, де нас постійно ждуть.
З чого складається це життя?
Із обличь, вирваних голосів,
Спокою та напруг,
Щастя та боротьби,
Б’ються серця,
Торкаючись ніг,
Народжуються сніги.
ID:
655987
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 31.03.2016 01:07:26
© дата внесення змiн: 31.03.2016 01:07:26
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
