Шаленіла, розбиваючи заслони,
Завмирала, на поріг грудьми упавши
Проклинала, бо розвіялись циклони,
Не віддавши їй нічого і не взявши.
Шаленіла, виром пустощі до ранку...
Та до Місяця молитись не навчилась.
Віддавалась, як уміла до останку,
А під ранок об пороги знову билась.
Шаленіла, бо бажання не спокута,
А натхнення і польоти аж за хмари...
Тільки капала на воду знов отрута
Від небесної незвіданої кари.
Шаленіла:"Хай там що, не обмілію"...
Піднімались у протесті буйні хвилі.
Так кохала, як погляну - захмелію,
Навіть боги в своїх заздрощах безсилі...
07.12.
Безумная река любви! Выходит с берегов, несет радости и горести в своих селевых потоках. А как все невинно начиналось? С милого, спокойного ручейка... Да-а, силы природы, как и силу чувств, невозможно предугадать!
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
