Вже з вирію вернулись журавлі,
Вже за вікном весна прийшла,
А мати все ще жде свого солдата.
Що день - молитва,
Що ніч - потоки гірких сліз.
Чи вимолила мати сина?
Чи десь у гущаві він зліг?
Минали роки...
Перший, другий, третій,
І ось іде по вулиці солдат,
Заходить на подвір'я, серця стук,
а матері вже роки зодва як немає.
-Я ради тебе, мамо,
Біг через фронти, під обстріли
Гармат,гранатометів.
Я повернувсь, щоб жити
На землі, поруч з тобою,
Моя мила ненько.
А ти покинула мене...
То що ж мені робити?
Лишатись тут чи на війну іти?
Матусю, рідна, дай мені отвіт,
Де мені згинуть? На війні?
Чи може від ганьби у рідному селі?
Як не благав солдат
Та відповіді більш немає.
Він низько поклонився
Матері могилі, і знову
Вирушив на неминучу смерть.
Розквітли полем маки,
Вже зеленіють всі фронти.
70 років як перемогли,
А діти добре знають
Й досі страх війни...
