Сумує небо дощами,
Зливами плаче рясними.
За кращими тужить синами,
Що в землю лягли молодими.
Стелиться туга росами,
Туманами смуток лягає.
Чорними хустками, сивими косами,
Долі жіночі встеляє
Обрії вкриті імлою,
В душах й за вікнами хмарно.
Тільки б все врешті не марно,герою,
Дай Боже не марно, щоб тільки не марно...
