|
- Дівчино! – не реагує. Закричав іще сильніше: – Дівчино, ви загубили хустинку!
Ти кажеш, що не віриш у долю. А я вірю, любий. Я вірю. Щоразу, коли дивлюсь на
тебе, уявляю: а що було б, якби ми не зустрілися. Ні, це складно, напрочуд дивно
і незрозуміло. Нещодавно ми були один одному простими незнайомцями. Уявляєш?
Ми перетинали одні і ті ж вулиці, бачили ті ж будинки й алеї. Ми були наче дві
ниточки, що шукали свого продовження, та все ніяк не могли пересіктись.
Хоча, мабуть, інколи ми були зовсім близько, надто близько, але щось підказувало:
ще надто рано. Тоді ти був просто хлопцем, що стояв поряд у душному,
переповненому маршрутному таксі, милим перехожим, що якось ненароком мені
посміхнувся, тим самим чоловіком, що проходив поряд у супермаркеті. Але ж я тоді
не знала, що ти і є тим самим цілим всесвітом, що прихистить до себе мою
непримітну невелику планету. Ну і нехай, Бог знає, що робить.
Помітив, що люди зустрічаються не просто так, а в потрібний момент? Ніби до
кожної зустрічі ведеться магічний відлік, про існування якого знає тільки якась
небесна сила. І це не ти керуєш своїми діями, а твоя свідомість налаштована під
той самий чарівний секундомір.
Десять, дев’ять, вісім…
Це ж треба було так пізно прокинутись, щоб сьогодні спізнитись на роботу!
Голосний стукіт каблуків по бруківці – цок, цок, цок. Біжи, не озирайся. Скоро все
станеться, дуже скоро.
Сім, шість, п’ять, чотири…
Не помічаєш, як вітер зриває з шиї блакитну атласну хустинку. Він несе її кудись
вдалечінь, прямісінько у чиїсь руки.
Три, два один…
Чуєш позаду чоловічий голос:
- Дівчино! Дівчино, ви загубили хустинку!
ID:
590052
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.06.2015 21:14:15
© дата внесення змiн: 26.06.2015 21:14:15
автор: Влада Грушицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
