Я відчуваю - все десь близько мене:
Трава, вкрита снігом, гори Ірису
Ірисові гори,
Діти, що їздять велосипедними шляхами,
Майстерні із шоколадними головами,
Карлики циркових дібров,
Помийні ландшафти,
Згорілі вітрила дитячих мрій,
втомився від власної неспроможності
щось змінити,
покинути мислити неможливо,
як і покинути човен життя,
куди я несусь,
куди несеться вся ця паства,
гордощі?
З чого мені бути гордим?
Поезія не надає стану легкості,
вона лягає важким ковадлом січня
на мою труну,
і ця труна пливтиме доти,
доки код мого серця
не буде відгаданий богом смерті
